Сторінка:Олександр Борзаківський. По незнаних закутках. 1930.pdf/9

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Перша зупинка наша була в селі Новотроїцькому. Тут більшість назов сел усе починається з «ново»; пересельці, з любови до залишених рідних країн попривозили з собою назви сел своєї батьківщини, з додатком того «ново»… І тепер ви натрапляєте на — Ново-Іванівку, Ново-Михайлівку, Ново-Троїцьке.

На майдані, проти церкви, де ми зупинилися, швидко зібралася юрба люду, малих і дорослих. Після перших хвилин взаємного оглядання й ніякового мовчання, ламається раптом лід умовности, — починаються запитання, балачки. Не дивно, що розмови швидко переходять на господарчі найболючіші справи. У рзомовах ведуть перед два пересельці: один похмурий, песимистичної вдачі, з Сосницького повіту; другий — смуглявий, живий, веселий з під Таращі; обидва нарікають на умови тутешнього рільництва.

— Земля тут, що й казати, дуже добра, дуже родюча. Якщо перепадають дощі, то хліба вродить такого, що там у нас на Україні й не чув. Та дощі тут щось не хотять перепадати…

— Отак, — ходять хмари, ходять, здається от-от випаде й дощ. А потім і розійдуться без пуття: от у мене, приміром, цього року земля була в семи полях, але на жодному й краплі дощу за всю весну не випало. Так хліб і погорів…

А висновки з цього вони обидва роблять не одинакові.

Песимістичний соснівчанин розгубився і втрачає надіює стати на ноги, як слід, загосподарювати. Безнадійно крутить головою і скіглить:

— Здохнути треба якнайшвидше в цім степу…

Колектива він боїться; машинотракторна станція здається йому якимись незрозумілими хитрощами.

А енерґійний дядько таращанський уже митикує, вже рештується пристосуватися до тутешніх умов, уже давненько думає про колектив та про нові умови господарювання:

— Землі тут «хватає»… Можна трохи хліба сіяти, але, головне, треба переходити на вівчарство.

Старі пересельці в більшості вже залишили невдалі спроби запровадити в нових умовах привезені з батьківщини способи господарювання. Почалось масове тяження до колективізації.