А перепоною для повного використання цього шляху були ті таки пороги.
Не було вже печенігів і татарів — одійшли вони з тутешньої арени в безвість. Але широке, реґулярне судноплавство й далі було неможливе, бо залишилася пепроможна перепона довжиною коло 62 кілометрів, перепона для переходу суден із середнього Дніпра в долішній, і ще більша — для суден, що мали йти з моря в глибину країни. І через те півтора чи два століття збігають у шуканнях способів знешкодити пороги.
Ще Петро, кажуть, цікавився розчищенням дніпрового річища на порогах. Принаймні академік Зуєв у своїх мандрівних нотатках (р. 1787) так говорить:
«Истребление таковаго по реке неудобства от порогов, в разсуждении плавания, было в мыслях и у блаженной памяти Петра великого; но сей государь, будучи занят другими делами и видя, что по тогдашнему времени еще нельзя России надеяться той пользы, какой бы от толикого труда ожидать надлежало, начатое чищение оставил».
Цей таки Зуєв був свідком, як полковник Фадеєв, з доручення Потьомкина зривав порохом каміння на порогах, розчищаючи ходи, і збудував обхідну кам'яну канаву на Ненаситцеві.
Після подорожі Катерини Дніпром з Києва аж до Половиці і через пороги, цю справу 1795 року було доручено інженерові Франсуа де-Воланові. Він побудував обкладені камінням ходи через пороги. Після нього ці роботи ввесь час продовжуються з перервами, але бажаного ефекта не дають. За Миколи першого одинадцять років будують канави на порогах. Вони досягають довжини в дві тисячі сажнів; на цю справу до 1872 року витрачають до двох мільйонів карбованців, але судноплавство немає даних для розвитку, бо немає безпечного шляху через пороги.
Ми не будемо докладно зупинятися на всіх подробицях відомчого прожектьорства щодо опанування порогів на протязі цілого XIX століття. Досить згадати найголовніші моменти. У 1873 році було розроблено проект шлюзування порогів, передбачалося збудувати 780 сажнів шлюзів загальною вартістю
