вустами євнухів, вустами серць,
в перчатки вкладених, — щоб не побачив хто,
який там льох вонючий і отруйний,
із гробаками й червами — шляхетним брудом,
що берегли нащадки рахітичні
дегенератів з „голубою кров'ю“, —
з гербами пишними, „красою дому“,
та гниллю ран під золотим плащем!..
Вогню, вогню! — Надлюдської любови! —
Живої — сильним, мертвої — зогнилим!
Любови буйної, гарячої (вогню!), —
усіх речей любови чарівної,
щоб враз любити землю, звіра, люд,
і жити сонцем, тільки сонцем жити,
та власним потом здобувати щастя
своїм синам, онукам і нащадкам
далеких днів!..
Вогню, вогню, — любови!
Хай кров кипить у грудях молодих!
Беру тебе, о, світе мій терновий,
в обійми соняшні! — В любов мою,
мов на вогонь, кладу! Засяй гарячим світом,
і очі хорі бідному зціли,
і осліпи того, хто тьму сподобав, —
сховався в льох!..
Любови і вогню!!!
