ДЕВ'ЯТА СИМФОНІЯ
Монолог
Вогню, вогню! — Надлюдської любови!
Хай кров кипить у грудях молодих!
Беру тебе, о, світе мій терновий,
в обійми соняшні!
Як теплий птах
і птах вогненний, облітаю серцем
по всіх світах, — над людом простягаю
безмежні крила. — Хай приходять всі
під їх покрови. — Як не знайдуть раю,
то знайдуть пекло молодих обіймів,
вселюдських, сильних, що під ними злоба
згорить на попіл, — і звіряче серце,
що зубом клацає та смокче кров
свойого брата, — упаде й не встане;
не встане, ні, й ніколи не воскресне,
як не воскресне той, хто упаде
у кратер вогняний, бездонний кратер
вулкана грізного — мов людське серце!..
Вогню, вогню! — Надлюдського буяння,
любови нової, без слів, побитих
