Красномовне волревкомівське звідомлення старанно підшили до справ у повітревкомі і забули про нього, як і про десятки інших подібних повідомлень.
Про липівську подію автор дізнався, перебуваючи в тих місцях за продагента, і вона дуже зацікавила його. Щось було в ній тривожно-незрозуміле, якась містична плівка обволікала подію, а відомо, що все незрозуміле і таємниче найбільше притягає нашу увагу.
Та як не цікавився автор подією, як не розпитував про неї, а вона залишилася для нього загадкою, і тільки через чотири роки до його рук дістався ключ од таємниці.
Одного разу поштар приніс грубого пакунка, зашитого в сирове селянське полотно. У пакунку були різні форматом зошити, записні книжки, листи, шпаргалки, все те так дрібно списане олівцем, що розібрати без побільшувального скла не можна було, бо олівець місцями стерся й замазався.
До пакунка був прикладений лист, у якому, між іншим, писалося:
«Може, ви мене пам’ятаєте з того часу, як працювали ми разом на Кутенщині. Коли ви забули про мене, то я про вас не забув і пам’ятаю досі, що ви дуже цікавилися липівською справою комуни «Червона сила». Тоді нічого ви не могли про неї розвідати, і здавалося, що так і залишиться таємницею вся та трагічна історія, та виявилося, що це не так. Невдовзі по тому, як ви покинули наші краї, я дізнався, що один з персонажів, який брав участь у комуні, живий, але довгий час мені так і не привелося з ним побачитись. Тільки оце нещодавно на одному кооперативному з’їзді я почув його прізвище й поспитав, чи він той самий, чи ні. Виявилося, що я не помилився. Він мені дуже багато розповів про долю тієї комуни і передав папери, коли дізнався, що вони можуть попасти в руки літературної людини і перетворитися на художній твір.
З цих паперів ви, звичайно, багато не вичитаєте, — багато там плутаного й незрозумілого, азадовольнити хоч «заднім числом» свою цікавість ви можете. Наколи б вас зацікавила справа в більшому обсязі і ви задумали б щось про неї писати, рекомендую вам самовидця цих подій, що розповість вам так, як я не берусь розповісти.
