Сторінка:Олена Курило. Програми для збірання етнографічних матеріялів. 1923.pdf/8

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

чисто виставлені в програмі питання. Все найменше серед народу зібране має свою вартість.

8. Записувати слова треба так, як їх чути, а не погоджуючи їх із прийнятою літературною транскрипцією.

Записувач може держатися тієї графіки та того правопису, якими він звик записувати матеріяли з народніх уст, аби-б тільки точно пояснив значіння окремих знаків та їх слолучень і описав, як їх вимовляють.

На увагу дано тут кілька окремих головніших моментів.

а) Чи чути виразні голосові звуки і, и, е, а, о, у, чи звуки переходові; переходовий звук між и та е можна позначати знаком иe, переходовий звук між у та о — знаком уо, між а та о — ао і т. д.

б) Чи у вимові звуків і та е губи заокруглюються, як у вимові нім. ü, ö (über, schön), франц. u, eu (tu, peu); у такім разі прийнято позначати лабіялізований (заокруглений) звук і літерою ü, а лабіялізований звук е літерою ö.

в) Перед артикуляцією голосового звука, що починає собою слово, голосники (голосові струни) можуть бути зімкнені й розімкнені. При зімкнених голосниках артикуляція початкового голосового звука відбувається з вибухом, — це так званий міцний приступ; його-б можна позначати комою (’) перед відповіднім голосовим звуком, прим.: ’ох! ’ой! При розімкнених голосниках артикуляція голосового звука почичається тихо, з так званим тихим приступом, — його можна й не відзначати: ох! ой!

г) Дифтонг можна відзначити рискою (—) над відповідніми двома літерами, вказавши на нескладову частину дифтонга півкружечком ( ̑) під відповідньою літерою, прим. y͞o̯, y̯͞o, y͞oo̯, ü͞i̯, ü͞e̯, i͞e̯, i̯͞e, та ин.

г) Чи є різниця між сильно і слабо артикульованим й, коли приміром, сильно і слабо крикнути ой! У слабій артикуляції й є здебільшого нескладовий голосового характеру звук, що його прийнято позначати знаком i̯ (oi̯!). У сильній артикуляції й вимовляється з шелестом (нім. ja); його прийнято позначати літерою j, можна і й.

д) Губні звуки б, п, м, в, ф перед я, ю, є, — тверді чи м'які; прим., слово бєка дитина вимовляє з м'яким б (бьека), б'є з твердим б (бйе). Як держатися літературної транскрипції, то твердість губних перед я, ю, є, треба позначати апострофом; м'якість губних можна тоді на письмі не відзначати (бєка, мяӯ!).

е) Де в і ф звуки зімкнені губо-зубні, а де незімкнені губо-губні. Губо-зубні в і ф прийнято позначати літерами в або v і ф; незімкнені губо-губні в і ф позначають відповідніми літерами ԝ і φ (ԝода, φу!).