Сторінка:Олесь Досвітній. Нотатки мандрівника. 1929.pdf/106

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Цього варто повчитися. Кожен митець, раніш ніж ним стати, досконало вивчає шляхи своєї галузи — й коли до того у нього є ще й своє „нутро“, він осягне свого; коли-ж ні, — він до кінця віку буде випробовувати себе у декламації, роздачі, продажу кустарно-зроблених на шапірографі творів в знаменитій паризькій „Ротонді“, навіть тоді, коли-б він писав ультра-буржуазні речі спеціяльно для буржуазних видавництв…

Буржуазія потребує мистецтва, щоб заморочити масу чи використати її в своїх інтересах. Коли-ж це буде таке, що не відповідатиме художньому смаку тих шарів, що для них те мистецтво призначене — буржуазія не допоможе такому невдасі… Тому не диво, що Париж є притулком для тисяч таких невдах, що не осягли свого „щирого“ бажання прислужити буржуазії — стати їх письменниками…

Мистецтво є величезний чинник виховання мас у широкому розумінні цього слова. Для того, щоби виховувати, не можна бути неуком у своїй галузі виховання, бо неук не може навчити, а лише запаморочити.

ПАРНАСЦІ, ДАДАЇСТИ, УНАНІМІСТИ.

Парнасці, дадаїсти, унанімісти (яке „немилозвучне“ слово!) — це діти-вихованці Парижу.

Про них говорять історики літератури, ними захоплюються молодики молодих націй, що стали на власні державні ноги.

Адже кволий завжди тягнеться за сильнішим.

Дивно лише, що й до Чехословацьких поетів перелізла ця хвороба?.. І хоча в Парижі її