Редакція де-що переплутала з нашої бесіди. І ми напосіли на неї.
Але нас заспокоїли:
— Не турбуйтеся — це не має значення. Головне, щоб сказати, що виступ депутата був брехнею й провокацією, а що до подробиць, про них не варто й говорити: Тут не звикли до подробиць.
В одному часописі було вміщено портрета Сталіна, під яким підписано, що то Томський, разом з тим обом дано таких титулів, що ніколи не практикувалися ні в СРСР, ні ніде в світі.
— Ну, чого ви дивуєтесь, — ображався наш приятель француз. — Тут під портретом Пуанкаре иноді підписують, що то Макдональд, або під Бріаном, що то — Спінас… На це ніхто не звертає уваги, головне, щоби портрет був, а що там під ним написано — не має жодного значення…
Після цього хіба може бути дивним те, що ви, потрапивши на площу „Біржі“, чуєте божевільний лемент.
Спочатку вам здається, що тут десь хтось помер і по нім ридає сила народу, а де-які скиглять блазнями… Можливо тут весілля й п'яна юрма виголошує тости… Все це змішується в якусь божевільну какофонію і вам стає млосно… але прийшовши до пам'яти, ви чуєте, що цей гамір несеться з величезного палацу — Біржі. Вам стає легше на серці і ви простуєте до цього будинку.
Мов рої комах, що збилися купами, або отари здичавілих чорних баранів, люди лізуть
