Дивний, величезний Париж Ейфеля! Мов сажні березових дров розташувались будівлі по-над Сеною, по-між парками й садами.
Ось звідси на ввесь світ можна кидати червоні радіо-промені.
Як не знав Ейфель, що з його витвору вийде така чудесна радіо-башта, так певне не знає свого майбутнього башта, збудована руками робітників.
Гарна колись штука вийде із неї…
Лише нічні тіні на тлі блакитно-рожевих променів ласкавої електрики, що красою уквітчали Париж, знають це…
Французький громадянин Х. колись, до війни, був у Петербурзі… Там у приятеля залишив валізу з білизною і убранням. Війна розлучила його з своїм добром. Тепер він іде до Союзного консула і вимагає переслати йому речі.
А „Т-во боргів із Росії“, поназбиравши від торговельних компаній Рябушинських розписок про видачу позик під фабрики, копальні й инше майно в часи французько-врангелівського нападу, з цими документами напевне подадуть позов на СРСР…
Правда, де-які з тих громадян уночі (особливо, коли дощить) хутенько присвічують лихтарика біля дверей консульства, де напис:
Взагалі Париж — краса. І навіть далеко кращий ніж на фотографічних знимках.
Звичайно, краса лиманських полювань під Харковом зовсім иншого стилю…
