Посперечавшися трохи з бельгійським консулом на тему, що „шпилькою не проткнеш залізо-бетонну скелю“ — гайда через „визволений“ Ельзас на Страсбург…
Коли потяг певно вже перескочив Нансі і окляклі коліна врешті розбуркали нас, — у куточку купе сидів собі чолов'яга й уважно розглядав малюнки „як прищеплювати садовину“. Але, о, лишечко! — це була книжка Ляпина „Садоводство“.
Чудасія! Руська книжка у Франції. Невже французи не мають своїх підручників, що вчаться по російських?.. Чи не диво — знають руську мову?..
Та чолов'яга зідхнув, одклав на бік книжку й промовив, немов-би до старих знайомих…
— Їдете?.. — І сумно почав крутити цигарку. — Я теж оце дістав посаду городника на ренчі біля Страсбургу…
— Чи чули?.. радник посольства у Персії тепер — городник! — промовив чолов'яга сам до себе… Дайте припалити… А ви теж певне по роботу?.. Чи може… по комерції?..
Він неуважно зиркнув у вікно…
— А чому-ж ви вчите садівництво… коли їдете за городника.
