Проте кваліфікований робітник дістає 80–100 марок місячно, звичайний 45–60.
Роботи 9–10 годин.
— От тільки життя трохи дорогувате: кватиря без світла й опалення мінімум 13–18 марок за містом, переїзд забирає до 10 марок, обід 30 марок, так що на вечерю й сніданок, хоча-б на картоплю, та на світло, паливо, одежу і т. ин. не вистачає, а хто має сім'ю, зовсім кепсько, нема, хоч тут що… Тяжкувато! та й на випадок хороби чи що… Тоді просто заріз. Безробітному краще, — той принаймні має всі підстави десь кинутися сторч головою в канал, чи ще якимсь способом позбавитись цих мук, а робочому, хто має „щастя“ робити, гірше: і роби до нестями, і все-ж голодний, холодний, а дивлючись на сім'ю, що пухне, або йде шляхом повій, просто жах бере… Ох! ні, таки, що не кажіть, а безробітним краще… А тут, як на гріх, що-дня куди не кинь, пики з трьохповерховими, мов у бугая, шиями, ресторанчики з ними, театри, по вулицях скрізь — все вони… ну, просто диво, з чого вони живуть… їм не до каналу!…
— Так це-ж кооперативна фабрика, соціялісти керують нею… чому-ж вони так погано коло вас ходять?..
— А грім та блискавка його вбий! Иншим ще гірше. Он, кажуть, знаєш, що в Берліні завжди до 70.000 безробітних… Тим ще гірше!.. Будь задоволений тим, що є, коли не хочеш опинитися серед їхніх лав…
Машиніст боязко спинив машину, тяжко зідхнув, подумав щось, кивнув головою у бік сусіда, що мовчазно усміхався й безперестанку
