Одним словом, повне легальне становище в „цивілізованій“ демократичній Німеччині — царстві кайзерят, гінденбурзят, стіннесят, барматят…
Сьогодні тепла година. Неділя. Квіти біржо-торговельної Німеччини ще сплять після нічних оргій. По вичищених за ніч асфальтованих панелях сонно, але святочно проходжуються лише прикащики, клерки, та конторські панночки. Иноді проскочить авто, прогуде автобус та заверещить розхитаний, німецької „доскональної“ техніки жовта трясогузка — трамвай. Поліцай поважно похожає на перехресті вулиці, поблискуючи своєю лакованою каскою-драгункою. Але раптом всі спиняються. — Увага! Кілька шерегів юнаків в зелених куценьких штанцях і кашкетиках.
Зелений прапор спереду. Ноги в такт, легенька, веселенька, німецька патріотична пісня… Люди усміхаються… раді. Задоволено крутить вуса поліціянт, що чемно дав дорогу юнакам…
Фашиська молодь.
Насупроти, на чардак в оксамитному халаті висунулась заливна баранина з дрібною щетиною на голові, яку тримає трьохступнева шия. Конячою усмішкою розчавила пельку. Покивала пухлою рукою…
Але ззаду в далині знову ще більший загін марширує…
Пика в халаті розкрила ще раз пельку, капустяним мішком мотнулась в двері хати, гукнувши туди: „дай квіти!“ і подалась до покоїв.
За хвилину винесла чудовий пучок квітів, з корінців яких ще капала вода…
