Сторінка:Олесь Досвітній. Нотатки мандрівника. 1929.pdf/4

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
В ДОРОЗІ ДО ЧУЖИХ КРАЇВ.
 
ДО КОРДОНУ.

Радянський потяг розтинав морозне повітря. Лагідно хрумкаючи, мчав до кордону. Нещедра електрика вагону навівала сон. Приятелі попростягалися на наших добрячих вагонових ослонах та полицях. Ніби сплять.

Один з них час від часу поправляє пенсне та незручну валізу під головою; другий — автоматично крутить між пальцями хризантему.

Всі мовчать. Удають, що сплять.

Внутрішнє-бо нервуються.


— Та! — пирхкає носом і крутить головою приятель візаві, одганяючи тютюновий дим наших запашних цигарок, що чим далі зменшують свою кількість у моїй коробочці.

— Олесь, кинь палити свої смердючі цигарки! — не втерпів нарешті той, що пирхкав носом. — Здурів, чи що? Бач, які хмари напустив, — дихати не можна… Невже всю дорогу будуть такі муки? Це-ж насильство над некурцями!..

— Дивак! Це-ж вагон для курців. Чим я гірший за инших? Адже всі палять…

Приятель мовчки пирхкає носом, і підложеною під голову рукою ще нервовіше закрутив своєю хризантемою, мов флюгером.

Потяг лагідно хрумкає колесами.

Тихо, спокійно.