Сторінка:Олесь Досвітній. Нотатки мандрівника. 1929.pdf/57

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Розважається міщанство. Робітників нема тут, — їм не до розваг, у них нема часу на це, — бо вони або безробітні, або не мають зайвих пфенігів для цього. Хіба голодним людям до порожніх розваг?

Тисячі дрібної буржуазії, міщанства, сновиґають тут, пустують в мізерній розвазі.

Поліціянти задоволено походжають на перехрестях сумежних кварталів — нарід веселиться, п'є — це радує серце захисника порядку, бо, виходить, не будуть кидати на нього смердючими яйцями.

Кинувши ще раз оком на місце, що омите кров'ю робітників останнього повстання за диктатуру, — можна вже рушати з цього „файного“, архітектурного й технічно удосконаленого міста центру шкуряного виробу, де робітники ходять без черевиків… де 99% робітників мають сухоти…

ЛЯЙПЦІГ. ДРУКАРНЯ… ГОХ!

Шлях Берлін-Ляйпціг цікавий тим, що, переїздючи Вюртемберг, спадає в очі старовинна церква. Не так цікава її архітектура та оригінальність, що їх залишимо на увагу вченим архітекторам, а цікава вона тим, що викликає в уяві панораму 400-літньої давнини, коли Мартин Лютер розклеював на ній свої прокламації, церковні революційні тези. Згадка про те, як громадсько-господарські умови життя висували відповідні гасла зміни релігійних форм. Чотириста літ тому перевів цю своєрідну революцію, син шахтаря, професор од християнства Мартин Лютер…