Тисячі картин світової краси… Краси „великого світу“, краси еротики, краси богохвалення…
Жодного малюнку проблеми розвою людства, побуту того часу, „нижчих шарів“… Великі майстрі віддавали свої таланти до ніг тих вельможних, що могли піднести їх на п'єдестал велетнів, од ласки яких залежав їх добробут… Знаменитий музей — це чудова установа класичної малярської краси, це архів класичної краси і згадка про те, для кого свого часу була творчість великих майстрів.
Це жорстокий осуд, од якого здрігнеться серце вченого, серце людини науки, знавця мистецтва.
Чи не має рацію німецький товариш Ло, що сказав, розглядаючи одну центральну залю, обвішану чудовими витворами великих митців:
— Як до речи було-б отут упорядкувати Бар-кабаре „Націонал“, що ото у нас на Фридрихштрасе… Прикраса навкруги готова…
Довелося погодитися з ним…
Але що ви, хіба-ж можна так? Це-ж була своя епоха — тепер-же инший час?..
В такім разі заглянемо на „Велику виставку“ останніх витворів митців, учнів тих, що творили красу галерей, що відкрилася в Дрездені поруч світової галереї.
Фото-кубо-експресіонізм намагається в инших формах, тонах відбити той архів краси, що зібрано у світовому музеї світової краси. Жодної риски, жодного натяку, відбитку того, що твориться в суспільстві. Лише кілька картин Люкріца Краузе, Ебе та Рудольфа дають
