Суд заворушився й урядовці кинулись було туди, де порушено тишу. Але дідок байдуже причинив двері й добротливо проскрипів:
— Мауста!
І пошалабудив, не помічаючи нікого навкруги, до стіни, де висів годинник…
Всі заспокоїлися.
Дідок спокійно висякався, присунув до стіни стілець, попрохав пристава потримати його, щоб не звалився, потягнувся до стіни, уважно оглядів годинника, зняв його. Потім обережно обмотав принесеною шматинкою, одставив стілець і повернувшись спиною до засідателів, промовив:
— Мауста.
Голова суду, посміхаючись з дивака, теж відповів:
Мауста.
Дідок потюпав до дверей, обережно, по-старечому тримаючи під пахвою дорогого годинника.
— Ото дивак! — перекинулись судді один до одного.
— І припреться-ж під час засідання! — доброзичливо буркнув до свого колеги жандар на дверях, — ох, ці годинникарі!…
Але дідок почовгав, ніби не чувши цих реплік… Одкриваючи двері, він знову прохрипів мелодійне:
— Мауста.
Таким чином, годинник пішов лагодитися…
За пару днів виявилося, що ніхто не давав розпорядження лагодити годинника — й ні один годинникар у Празі, а згодом, по цілій Чехії, не знає про цей годинник…
