Дивиться він, бідачисько, на цей краєвид із своєї холодної мансарди, ллє гіркі сльози за рідний край, шле громи й блискавиці на нещасну долю, що загнала його сюди, а не до Дніпра… ридає над „Журбою“ що колись обіймалась з „Радістю“ і пойнятий тугою за рідними степами, весіннім пташиним льотом — пише казочку для „Івасика-Телесика“ про „гуси, гуси, гусинята…“
Згадуєте ви чеського поета Махара, що став інспектором армії і думаєте: „Кому з них краще?“
Шкода старого, що заплутався в сітях колишніх „інспекторів“ з поетів і инших „близьких приятелів“… І ніяк не виборсається… А він таки, слово чести, не хтів бути інспектором…
Ей-га! — Як казав гуцул, згадавши в салдатчині про рідні верхів'я, осяяні сонцем.
Ми згадували про те, що чехам, за державними справами, нема часу воловодитися з культурою. Ще-б пак: тут тобі треба випробувати на угорських селянах налиті оловом ціпки, що прислала Америка для „аналізи“ (адже чехи, добрі експерти, мають над ким випробовувати), тут тобі безперестанні наїзди французьких друзів у справі державної ревізії де-яких пактів угоди… тут тобі клопоти над транспортуванням робітників до Франції, а до того ще ціла низка комбінацій, щоб знизити платню робітникам… Турбот-турбот!… Чи-ж є час на творення якоїсь там культури…
Хіба дивно буде після цього, що найкращий театр в Чехії це німецький, що хоч і ба-
