А коли ви витрете хусткою частину його харкотиння, що відірвалось і попало вам на коліно, та ніяково, з телячою усмішкою, відповісте, що ви їдете випадково не тим шляхом, як по квитку значиться, він сяде коло вас на лавці, а — нема місця — навприсядки, — витягне свою заяложену квитанційну книжку з пообшарпаними краями, напише вам квиточок на 10-20 франків штрафу чи доплати і заразом розповість пару цікавих анекдотів…
Ви чемно заплатите, щиро насмієтеся з його гумору, а він ніби жалкуючи, що мусить розлучитися, знову весело кивне вам на прощання головою й, наспівуючи „американське Пікаділлі“, пританцьовуючи, почвалає далі, до другого купе…
Сумна, зелено-сіра Німеччина лишилася ззаду. Її змінила сонячна, „весела“ Франція.
Хоч ще й не все прибрано і не все заглажено, хоч ще скрізь рівчаки, кучугури від колишніх шанців та зруйнованих кам'яниць — наслідків не так давно минулого світового бойовища, але краєвиди Франції мимохіть навівають українську пісню гаїв, степів, ланів.
Пахне „Гоголем“ і „Полтавою“, тільки замість „тиха украинская ночь“
„Весела Франція вночі,
бо стогнуть вдень там сукачі…“
Імпровізацію залишимо нашим поетам…
Веселий і прекрасний Париж.
Не дарма-ж він став синонімом краси всякого міста чи куточка, що претендує на красу.