З другого кінця вулиці, де покрутилася демонстрація, чути: „Al'un de nos grands amis“, що через невисокі будинкі змішалося з співом паралельної групи величної „Terre et liberte!“
Середина демонстрації вже йде через плошу, з якої розбіжні вулиці оточені жандармами — велосипедистами. Нашвидку групуються демонстранти, і несподівано згруповані співаки заспівали по-руськи „Ей, ухнем!“ Навкруги все остовпіло… На очах демонстрантів заблищали кришталеві росинки…
Задні шереги, проходячи повз близьких нерухомих жандармів в такт ходи, тисячами голосів гримнули: „Ми Совет!“ і покотилося через усю демонстрацію, підхоплене кожною сотнею од одного кінця до другого.
„Ми Совет!“
Малі дітки, що на плечах своїх батьків беруть участь в демонстрації, погрозливо кивають своїми зціпленими кулачками в бік поліцаїв…
Вони теж відчувають темну силу своїх класових ворогів…
Кілька старезних, вже немічних дідусів, комунарів, учасників Паризької Комуни — гордо йдуть серед цих тисяч, а їх добрячі суворі очі блищать вогниками: „Наша справа ще виграється!“
Деякі з них, бадьоріші, несуть червоні китайкові квітки й листівки…
— На агітацію, — ласкаво промовляє старечий комунар, підставляючи карнавку за продану квіточку чи листівку…
Цвинтар ле-Валуа не міг вмістити всіх демонстрантів… І довго, майже до вечора, проходили шереги по його доріжках, щоби віддати шану могилі Луізи.
