Хоч історики кажуть, що вона яко єретичка і була тим духовенством засуджена і спалена в Руані, та проте французькі попи зробили на пам'ятникові напис:“
„Замучена і невинно спалена англійцями“…
Це під боком академії, у істориків…
Не вони-ж винні — лише англійці…
Чудасія…
Жінка, що колись врятувала Францію… має пам'ятник… Це-ж алегорія для жіноцтва… Адже не даремно найкращі художні речі луврського гатунку, починаючи од революцій „за свободу“, ототожнюються з жінкою… Франція свято зберігає цю пошану, жінку звільнено в громадськім житті навіть од турбот виборчих прав… Правда, їй ще дозволяють працювати нарівні з чоловіками, та зате її звільнено від турбот діставати однакову з чоловіками платню… Вона тільки половину дістає… Зате їй дано волю, як і в Німеччині вільно „приробляти“ собі — „на стороні“…
Нічого не зробиш… Певне такий принцип европейської цивілізації й демократизму…
А письменник Дюшен — дістав премію академії за художній роман „Таміла“, в якім він виявив страшенний побут, безправство мусульманської жінки Сходу…
Хто скаже, що тут якась „неув'язка“ між жіночим питанням і виборчим правом, або між Жанною д'Арк і написом на її пам'ятникові?..
Франція останніх часів не має ще класової пролетарської, як ми звемо, культури. Та куль-
