Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 1. 1936.djvu/120

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

княгиня, до поцілунку руку. — Ти лише не соромся твоєї бабуні, бо ще сама не знаєш, яка твоя старість буде.

І опускаючись безцеремонно на фотель о. Захарія, наче гість далеко від неї був невидний, скидала пелєрину і капелюх.

— Я приїхала побачити, як ти справуєшся, донцю. Гніваєшся дуже на бабуню?

Коли дівчина всміхнулася насилу, бабуня сказала:

— Зле з бабунею, донько. Але хто знає, чи без бабуні буде ліпше?

Та нараз мов пригадала присутність Юліяна, обперлась об спинку фотелю і вдивилась в нього.

— Хто ви такий, молодий паничу? Чи може той „Юліян“, про якого говорила мені Ева?

Юліян вклонився і назвав своє імя.

— Цезаревич… чоловіче… Цезаревич? Мені цього не казали, лише все про „Юліяна“. Чи може бути? — додала нараз поважно, мов це одно імя витверезило її. — Що за Цезаревич? Наскільки мені відомо, був лише один Цезаревич — і відвернувши голову від юнака, закінчила: — Я його лише недовго знала. Дуже недовго. А з яких Цезаревичів ви?

Юліян оповів кількома реченнями своє походження.

— Отже сином капітана Цезаревича є ваш батько? Годинникар?

— Годинникар, — відповів Юліян сухо і ми-