— Дуже хочу бачити примари, пане Цезаревичу… Отже?
Її великі очі звернулися вижидаючи до нього.
Сестра переглянулася з братом.
— Піди, Юльку — сказала вона легко. — Ти вже стільки пильнуєш ті книжки, не виходиш нікуди, зрештою може й Оксана піде.
Юліян відгорнув волосся.
— Як піде вона, то я піду — відповів, — а сам для себе, то ні. У Відні, гадаю, побачу Ібсена ліпше, бо в театрі. І я люблю Ібсена до деякої міри.
Юліян вийшов з кімнати і за хвилинку вернувся.
— Отже підемо.
— Добре. Від шестої до восьмої. Я буду з докторкою Емі. Де стрінемося?
— Я вас віднайду.
— Зробіть так, щоби ми близько сиділи. Я вас познайомлю з докторкою, ви мусите її пізнати.
Юліян станувши перед входовими шкляними дверми робітні, дивився хвилинку за нею. Вернувся на своє місце і почав наново читати. Підвів голову і поглянув на сестру. Їх погляди стрінулися. Він мов схоплений на лихім вчинку, хутко сховав очі, похиливши голову вниз. Зоня, піднявши брови вгору, як мали звичку робити батько та Юліян, сказала:
— Отже така ця Ева Захарій?
— Така, Зоню.
— Несмілива дівчина, але за своє смілива, не гарна, а гарна. Вяже.
