як оповідають деякі люди, майже бездонними. Вночі виблискує сріблом, а вдень відбиває небосхил. То синій, то понурий, підчас злив виступає з берегів. Я його перепливав, але не можу сказати, що його не боявся і добре зглибив… Там, де я не сподівався, він манив до себе на дно… Ну, а на дно не хочеться нікому поринати.
Сестри розсміялися.
— А Ева?
— Як усі. Між вами дівчатами нема великої ріжниці. Хіба, що в кожної інше піря. Вона весела, й сумна, амбітна, експанзивна… що більше казати?
Їмость добра ґаздиня, жвава, верховодить мов отаман поглядами й короткими наказами, при цьому гостинна і чемна.
— Ева має іншу будуччину перед собою, як ми, Оксано — сказала Зоня.
— Вона одиначка, має змогу стати, скажім, лікаркою. Колиж вийде заміж, буде безперечно іншою приятелькою свого чоловіка, як ми… і своїх дітей може ліпше виховає.
— Ого! — кликнула Марія.
— Так я гадаю — відбила Зоня. — Ми лиш робітниці-бжоли, не призначені до вищих функцій, не говорю вже про будування держави. До того найдуться в будуччині більші особистости, як ми.
— Вір мені, сестро — настоювала старша сестра на своїм. — Ми з нашим, простим, скромним вихованням творимо, коли нам виховання в нашій сфері дозволяє, гармонію, згоду, здоровля, слідимо
