— Ось вам, останні слова мого зятя до мене, — сказала.
„Дорогі сироти мої і мамо!
Перед трьома днями, себто 25. квітня передав мені мій товариш, штабовий лікар нашого полку Н. Н., виїжджаючи на 48 годин до літнища Д., більшу суму на перехів.
Вечором того дня мене запросили на карти до Йоахіма фон Ґанингайма, де мала відбутися гучна забава. Мені не треба було туди йти; але сталося, і я пішов, піддавшися слабосильно намові д. Альфонса Альбінського, який мене і штабового лікаря Н. на той час запросив до себе до дому. Пізніше, коли я побачив, що не маю відповідної готівки при собі як на забаву у Ґанингаймів, я дозичив собі решту із згаданих грошей штабового лікаря Н. Н… Решту вложив я назад до своєї залізної валізки, де знаходились і службові акти, зачинивши її старанно і забираючи ключ від неї з собою. Заперши двері від нашої кімнати, я поїхав із завідателем та учителем Рибкою до палати.
Мені велось цього вечора так як ніколи. Я гнав грішми, мов у безодню; хотів відбити лише те, що утратив із випозичених, що мені не вдалося, — аж не догонився до краю.
Я не був у силі опанувати себе, програв усе, що лиш мав при собі, руйнуючи тим вас і себе — і мій жереб упав.
Я мушу відійти. Я офіцир. Залишаю вам по собі лише своє імя. Воно обтяжене випозиченою готівкою, довгом у штабового лікаря Н. Н. Очи-
