Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 1. 1936.djvu/36

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Над берегами яруг любив відпочивати.

Коли поспішали струмочки, пінилися потоки серед гуку і шуму, він приглядався їм довго та задумливо. Шукав поглядом дна витовченого водопадом природного басейну. Пробував молодих рамен у плавбі, а освіжившись у розпіненім кітлі, пнявся на верхи. Його блідаві щоки румянилися тоді легко, око блистіло блиском дикого хижака; груди віддихали живичним повітрям.

Ввечір шукав на небосхилі завтрішньої погоди, щоб уже зранку прислухуватись таємничій лісні лісів, полохливій пташні, або слідити за звинною вивіркою.

Так минуло вісім день.

Ніхто його не стримував, ніщо його не розчаровувало. Йшов не оглядаючись і вертався з наміром повторити те саме завтра.

Девятого ранку ослонилося небо. Коло полуддня знявся великий вітер і розсунувши завіси, показав частину небесної синяви. Годину пізніше, натовпилися звідкись неповоротні тіла хмар і пішов дощ.

Грубі клуби мряк потягли верхами гір і лісів, закутали корони смерек у сіровину.

Над раном втихомирились громи, але сік завзятущий дощ. І в дальших днях сипав далі немилосердно.

Юліян не витримав довго. Ходив нетерпляче понад беріг ріки, а коли вона мчалася мов розбішена, зібрався і втік. Приїхав додому, якби переміне-