Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 1. 1936.djvu/75

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Ти не пішов з нужди, Михайле. В тебе була земля, хата й жінка, діти… Ти мав де й на чім заробляти. — Було, — відповів якось глухо, мов чим то провинився. — І привіз гроша? — спитав Юліян зацікавлено. — Привіз. Небагато їх там мав. Але й то пропив. За той час, як був за морем хата згоріла, жінка скоро по його повороті померла, а він сам тепер чимраз більше морально підупадає. — Це Канада з нього зробила — говорили чоловіки і жінки, бачучи як він іноді непевним кроком вертався додому, а капелюх з якоїсь досади аж на вухо зсував. — Нема кого вдома бити, — говорили. — Хлопців своїх порозганяв по службах, дарма, що ледви від землі відросли, та і сам став волоцюгою. — А вам що до мене? — відзивався, коли: яке слово дійшло до його вуха. — Що? Я свій пан, свій ґазда. Як схочу, знов поїду. А тепер я на своїм родиннім клапті, та на тім, що найшов. Хочете знати, що найшов? Гній і вас, дурних, спутаних, що видять і знають лише те, що під ніс йому лізе. Іди мой один з другим у світ, не ньоркайся тут — учися… але тут учися, а там… працюй… і аж тоді вертайся і говори. Моя Домна пішла за скоро в яму, я б ще раз туди вернувся, де машини і гроші світ обертають. Ех, мой гроші, гроші, а ті машини, гадаєте, ми варті щось без них? — Ади який розумний — відказували знайомі й сміялися. — Розум лишив при машинах, а гроші хоч привіз з собою, то до Срулевого Дудя носить. А Дудьо лиш облизується, коли його здалека бачить, дарма, що Михай-