Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 1. 1936.djvu/83

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Мусимо мати лиш найздатніший процент на увазі. Це не роблять все сильні одиниці, отче, бо буденність іде напомацьки за голосом провідника.

— Молодь гарна, пориває своїм запалом. Але запал так само творить, як і руйнує.

Тут о. Захарій замовк, наче б хотів усе виявити, що важило йому на душі і лише по хвилині сказав:

— Що молодь творить, може бути добре і лихе. Наш простолюд покищо лише матеріял, з якого повинен витворитися народ, а праця в цьому напрямку вимагає також сумлінних і просвічених душпастирів. Але, судячи по теперішній молоді мені щось інше видається.

Юліян, поглянув на о. Захарія, відгорнув волосся з чола і замовк. Він не знав, що має думати. Чи цей апостол перед ним був справді таким у душі та сумлінні, як виявляв себе? Чи була це лише його постанова намовляти молодь іти туди, куди він пішов, щоб його ділянка праці не залишилась згодом пусткою…

О. Захарій мов відгадав його думки.

— Ви ще справді дуже молоді, мій сину, і не знаєте багато життя і людей, — сказав спокійно, з усміхом на устах.

Юліян легко спалахнув:

— Як кажуть деякі авторитети, нарід невдячний, і потребує або Христа, або надлюдину між собою, щоб умів з ним працювати і оминув конфліктів.

О. Захарій не обзивався.