Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 2. 1936.djvu/180

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Дора притакнула головою: — Так, грішми за ліс по Еґоні.

— Цього, пані Вальде, вам ніхто не заборонить. Але що далі? Цезаревич надпоручник і крім сплати довгів йому треба ще і багатої жінки. Офіцирська кавція, як відомо, також мусить бути забезпечена.

Дора мов омліла.

— Про це я не думала досі, — сказала побілілими устами.

— Іди, дитино, — сказав Альбінський лагіднішим тоном, — я бачу, що ти нездорова. Твої очі як у гарячці. Прийде надпоручник, то побалакаємо.

Дора схилилась, і поцілувала його в руку.

— Дякую вам, діду.

Точно в 11-тій годині передполуднем прийшов Юліян Цезаревич. Тета Оля впровадила його до кімнати Альбінського.

Привіт був чемний, хоч холодний. Юліян по кількох чемних вступних словах запевнив Альбінського про взаємну любов між ним та його внучкою, сказав про сподіваний свій недалекий аванс і про деякі прикрі перешкоди, які старатиметься усунути. Директор слухав з гострим виразом лиця і спитав, як уявляє він собі матеріяльні справи. Юліян відповів, що не бажає іншого маєтку понад потрібну кавцію для жінки, яка могла б забезпечити їй істнування на випадок звихнення його військової карієри.

— Що значить „звихнення“? Чи ви маєте намір виступити з війська?

Юліян заперечив головою.