Цю сторінку схвалено
— 96 —
„Чудотворні арфи лиш раз програвають і тобі вже вона не заграє вдруге. Покинь нас на все!!“
|
|
|
|
Царська корона лежала на замуленім днї біля розбитої золотої арфи… цар опустив лїси…
Зашуміло в слїд за ним.
Місяць виринув із за гір, глянув у воду і мов опинив ся в лискуючій поверхни.
В округи филював жалібно шум.
Тут і там… золотїли в зеленї берега сьвітлом крапельки, мов золоті слези… а лїсом колисав ся шум вічно засумованих сосен і так колишеть ся він аж по нинїшний день, де б і не виростали сосни і смереки…
Кімполюнґ, в серпни, 1901.
