(Сидить собі панок із панею. Пан задуманий, курить одну папіроску по другій, а панї плете панчішку).
Він. „Остатним разом коли ми он тут сидїли і про всяку всячину балакали, Ви, панї, вишивали на гарнім оксамітї арабески, цьвіти і т. и., а нинї Ви плетете панчоху. Що се таке панчоха? Предмет, що не нагадує нї більше нї менше як пяту дорослого чоловіка або дитини“.
Вона. Се правда. Гафт на оксамітї, то занятє, що доторкаєть ся вже артизму. Тут входить уже в акцію артистичний смак, прокидаєть ся в души змисл до штуки, до краси; виробляєть ся змисл до гармонїї — а панчоха дїйсно, нагадує лиш пяту дорослого чоловіка або дитини. Та що в тім негармонїйного? — Хибаж штука не наслїдованє дїйсного житя? Ріжниця лише в тім, що вона ідеалїзує житє, по мому як раз найкрасша прикмета штуки. Уявіть собі жите без ілюзій і ідеалів, без усїх тих інодї таких пориваючо гарних „блудних сьвітел“, без украшаючої фантазії; все і всюда лише сама твереза сувора дїйсність… і скажіть: Чи се не те
