Він. „Саме так, добра панї! Ви мене славно зрозуміли!“
Вона. „Коли ми отже все вичисляємо, менї приходить на думку спитати Вас: Чи Ви жадаєте того всего від дївчини, чи від жінки дозрілої?“
Він. „Де багато жінок у тім змислї „дозрілих“, інтелїґентних у тім значіню, як отсе я сказав, то вплив і результати такої інтелїґенції відобють ся і на молодій дївчинї“.
Вона. „Вплив, мій добрий пане, а посїданє всїх таких прикмет, се дві зовсїм відмінні річи.
Молода дївчина не може посїдати всїх тих прикмет, які набуває чоловік аж із часом т. є. правдиво поважне загальне образованє, вироблені, так зв. широкі, „европейські“ погляди, рутину і сприт у веденю своєї особистости житєм, сьвідомість свойого „я,“ і т. и. — До пятнацятого того року житя вона дитина, до двацятого сидить на шкільній лавцї, переважно учительської семинарії, в якій подасть ся наука до здобутя фахового образованя — а далї?… Говорім що, і як хочемо.
Коли родичі висилають сина до школи, вони висилають його в тій цїли, щоби знав заробити на хлїб. Чи він коли одружить ся, чи нї, се його приватна справа. Але вона таки має вийти за муж. На те вона якась дївчина. Так наказує традиція, і тому має так бути. Коли не вийде до двацять пятого року — її зачнуть називати „пристаркуватою“ панною, хоч вона з раси може й не Туркиня, щоб так скоро старіти ся, а міцна, загартована Славянка; хоч по правдї сказавши вона саме тепер зачинає розуміти житє і як слїд задивляти ся на нього!
Коли їй на тім залежить вийти за муж до „терміну“ (себ то означеного часу), вона мусить звернути свою душу на инший шлях. А „обра-
