Через свою невільницю переповіла стан своєї душі і на дальших йому двацять-чотирох роках був Могамед її вірним мужом.
У країнї многоженства, він нїколи не вразив її присутністю супірницї. Чимало років опісля, як вона померла, коли він був на висотї своєї сили, сказала йому Аіша, одна з найкрасших арабських жінок:
„Хиба, вона, Хадіза, не була стара?… Хиба Бог не дав Вам у минї лїпшої жінки від неї?“…
„Кленусь Богом, що нї!“ сказав Могамед, у натовпі благородної дяки. „Лїпшої жінки над Хадізу не було й не буде. Вона вірила в мене тодї, коли я був бідний і переслїдуваний сьвітом. Лїпшої жінки над Хадізу не було й не буде!“
Його одруженє з Хадізою дало йому спокійне житє, тай змогу посьвятити ся свойому релїґійному мудрованю. Прекрасні прикмети душевні Хадізи цїнив він високо, і не забув її й тодї — коли мав найгарнїйшу жінку Арабії при собі.
І щож, чи не виходить, що благородний мужчина цїнить вартість кождої благородної жінки?… А Француз, на якого покликували ся й Ви, добра товаришка, він каже: „Я знаю лиш женщину. Її віку я нїколи знати не хочу. Я знаю лиш сатану і ангела в нїй — себто добро і зло, яке вона ховає в собі, і передає раз сьвітови, раз житю, і менї — мужчинї. Нехай жиє Францужанка — а сьвіт її нехай буде такий широкий, яким широким є в дїйсности!“
Вона. „О мій добрий товаришу! Се Француз говорить! Але коли діждемо ся ми тих часів, щоби наш Русин думав так про жінку, і щоби в додатку сказав ті горді слова: „А її сьвіт, не-