даєте, добрий товаришу, жадаєте Ви, одиниця, але загал іще далеко від усяких таких жадань.
А от, я Вам подам голос мужеської публики, що характеризує погляди наших мужчин на жінку. — І се факт, мій пане, не жарт. — Одного разу мала одна дама відчит в однім зібраню. По відчитї махнув оден панок із кляси „учених“ дуже співчутливо рукою.
— „Що таке? спитала його сусїдка.“
Він, дуже поважно… і щиро: Ого!! — пропала!!
Сусїдка: „Та як то вона „пропала“?
Він знов: „Бідна вона, бідна!!
Сусїдка: Але, добрий пане, Ви непокоїте мене; що стало ся?“
Він: „Пропала“ — вже вона не віддасть ся!
Сусїдка: „Та чому? Через що? Як то?“
Він: Та от, мала відчит, а вчених мужчини не люблять!
Він. „Але-ж ради Бога, панї — се казка. Се Ви собі жартуєте на наш кошт.
Вона. „Нї, поважаний товаришу. Се факт із житя. Се думав той патріот як найповажнїйше і як найщирійше. Його голос був лише щирим відгомоном думок руської мужеської, а по части, таки й женської публики. Висше образована жінка для Русина, се такий пострах і погроза, особливо-ж для його ідеалу „подружнього житя“ — що як із одної сторони міг би інодї довести до траґічности — доводить із другої сторони до найвеселїйшої гумористики.
По мудрованю Русина (в себе в дома) виходило би — що образована жінка сама анї не їла би — анї не пила би — а його — себ то свого чоловіка і дїтей — заморила би з найспокійнїйшою совістею голодом.“