житє бути „полькою“ — „франсе́“, а перемінить ся в дуже поважну сонату“?…
Вона. „Я годжу ся з Вами, добрий товаришу. Було би хосенно, коли би увага нашої жінки була, звернена більше як доси і на гиґієну. В місто багато непотрібних, цілком непожиточних ручних робіт, над якими сидять дївчата годинами і вянуть — нехайби плекали тїлесний спорт із усею повагою, як роблять Анґлїйцї і Шведи; нехай роблять із того культ, як роблять його тепер із запіканєм волося, пудрованєм лиць, шнурованєм і т. и. шкідливим і непотрібним орґанїзмови. Нехайби вимогли на своїх матерях дозвіл слухати деякі медичні курси, або що найменше, бодай поодинокі умисне для них уряджувані (про що слїд би постарати ся) лїкарями відчити — які малиб їх поінформувати докладно про людський орґанїзм, і про веденє того орґанїзма. Се також причинилось би до вирізьбленя так зв. „головних рисів“ у жінки.“
Він. „Ми маємо в своїй лїтературі Марусь, Катрусь, Ганусь, і як добре йде, і Оксанок. Але чи не сягнутиб нам іще і по инші типи?
Чи не придались би нам у розвою нашої суспільности жінки сьвітового образованя, або жінки геройських характерів, що моглиб опинитись у потребі і перед самою „короною“, як се чинили жінки инших народностей в критичних хвилях свойого народа?
На теперішні часи, повні вимог і борби, де й жінки виступають на ширшу арену житя — чим наші добрі і чесні бабусї — що певно, відповідали вимогам своїх часів — „питомий“ ідеал хоч би й найкрасших і найпобожнїйших, серцем найгорячійших Марусь, Ганусь і ин. нам уже не вистарчає. Ми мусимо оглянути ся й на инші ідеали і типи. Мусимо оглядати ся при вихованю наших доньок і по за границї нашої „питомости“ і рідного краю. Потонути в історію розвою