людськости не на те, щоб вивчити ся її на память і блистїти в товариствах як знанєм яких там воєнних подїй і геройств, але шукати гарних моделїв жіночих, шукати характерів, особистостий, що впливали на ситуацію і окруженє своє не полом своїм, але прекрасними, великими примірними характерами.
Одним словом „особистостей“ нам треба, не самих лише орґанїзмів, або так сказатиб, „затертих писем“. Поважних жінок нам треба, товаришів — а колись — як доньки наші, виховувані на европейський лад, наберуть характеру европейського, зможемо погордитись нашим жіноцтвом, як правдивим цьвітом нашої народности.
Нам нїхто не боронить звертати ся очима нашої душі на культурні країни і їх лїтератури, і забирати в себе те, що в них найкрасше. Наука і штука се інтернаціональні скарби і кождому вільно кормити ними свойого духа.
Дальше бажав би я, щоби руська женщина перестала вже раз уважати себе за героїню за те, що говорить виключно лише на матерній мові. Говорить до брата, знайомого і чужого. Се її обовязок і нехай не жде за те надгороди і похвали — бож хто буде нею говорити як не вона?…
І нехай не думають матері, хочби й найчеснїйші, що вже все зробили, коли зробили з свого сина Русина! — В додаток до того нехай ще вимоделюють і характер його сильними виразними лїнїями так, щоби той Русин був не лиш Русином, але заразом і примірним модельом для руського окруженя свойого.
Як ми зможемо виказати ся такими матерями героїнями зі сьвідомостю своєї правдиво високо моральної вартости; жінками особистостями, — жінками, що в розвою нашої суспільности, брали би участь не лиш словами а видимими акціями, — що причинялись би до історії нашого
