додавати охоти до полету і піддержувати в добрій вірі на будучність.
— Коли останемо ся незамужними женщинами — говорила (слова „стара панна“ ненавидїла), — то будемо також разом жити. Возьмемо собі ще третього члена в компанїю, бо двох замало і не можна нїякої проґрами, нї статутів уложити — і будем жити.
— Випробуємо третього кумпана, з яких прикмет складає ся він, який в нього темперамент, як за велика осьвіта, як за далеко сягає поглядами в минувшість або будучність — а відтак приймемо. По тім най надходять на нас ті страшила, якими лякають перед незамужностию, як самітність, безпомічність, дивацтво і т. и. Ми не будемо самітні. Не будемо сьмішні, не будемо, так сказати-б, бідні. Будемо мати своє товариство, розуміє ся і мужчин — бо без мужчин монотонно — і будемо собі жити по душі. Тодї юрба переконає ся, що незамужна жінка то не предмет насьміху і пожалованя, лише істота, що розвинула ся неподїлено. Значить: не будемо прим. жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли анї в жінки, анї в матері, а розвинули ся так вповнї… Я не кажу, що йду саме до того ідеалу. Я жию штукою і вона вдоволює цїлковито мою душу; може бути, що й віддам ся, не знаю, але коли віддам ся, то певно не буду застрашеною птахою, що мов цїлий сьвіт просить о прощенє, що „мужа“ не має… А ти?
— Я також, Ганнусю.
І я справдї годила ся з нею. Чому не жилось би двом, трьом незамужним жінкам, коли згоджувались би своїми натурами, відповідали собі посполу в вимогах інтелїґенції, красше, як поодиноко? — Се була також одна з таких новітнїй-