обовязковий тягар, без якого вступ до „товариства“ заборонений і блистїти в нїм годї.
Нехай поглублять ся в неї поважнїйше і наберуть із неї корму для себе, щоби станути в першій лїнїї капіталом самій собі — а дальше, і в повнім значіню слова… правдивою товаришкою чоловікови свойому, який має так само право жадати від неї моральної підпори в житю своїм — як вона її вимагає від нього.
Нехай не боять ся розлуки з деякими традиціями по бабках наших. Тії мали свою епоху і свої задачі — а нехай кріплять ся до бою за щастє на теперішний вік — як за своє особисте щастє, так і за щастє народу свого. —
Менї здаєть ся, що наша жінка доси, а навіть іще й тепер так образуєть ся: одним оком глядить на книжку, а — другим на мужчину. Через те не знають добре, анї змісту книжок, анї змісту мужчин. Лїпше нехай глядять обома очима в книжку, а опісля обома очима на мужчину. Тодї й його будуть лїпше розуміти і цїнити, і те що мало би їм душевним кормом стати.
А за те, що в жінцї доскональшого образованя згубить ся почутє до обовязків родинних, і змисл до родинного житя — менї не страшно. Я маю довірє до жіночої вдачі, що у всяких варіянтах, і у всякім характері останеть ся завсїди в шляхотнім значіню слова жіноча, а на точцї чутя, завсїди добра і вразлива.
Тому нехай нї бабки наші, нї матері, нї будучі мужі не боять ся доньок наших, що вихованє тоншого стилю підмулить ідеал родинного щастя. Воно істнує, істнувало, і буде істнувати, як було — є, і буде побіч того щастя, істнувати і сумне горе.
Та красше вже лягти на боєвім поли красним і укінченим модельом, нїж грубою некультурною масою“.