Сторінка:Ольга Кобилянська. До сьвіта. Новелі і нариси. 1905.pdf/130

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
„За готар“.[1]
(Нарис із сїльського житя).

Зима.

Старенький пан-отець села Д. повільним, утомленим кроком і з натугою прямував сїльською дорогою під лїс. Дорога трудна: снїгом завіяна. Він остатними днями падав і падав, неначе сипаний невидимою рукою, і наріс високою білою верствою. Куди не глянути — царство його. За дрібними сїльськими хатами знимались білі могили, наметені вітром, і ночами блестїли проти місяця холодним кришталевим блиском.

Мороз тиснув і пік, і хиба що хто мусїв — виходив із хати.

А старенький пан-отець мусїв.

Двоє ґаздів, оден молодий, а другий старий, вступили до його хати і поставили питаня: „Що з чужим робити, що не знати звідки навіяв ся, убогий подорожний якийсь, і лежить на-пів мертвий на лїсовій дорозї недалеко хати чорної Магдалени?… Слабість збила його з ніг, бо видко,

  1. Так називають Русини на Буковинї межу, або границю.