Зима.
Старенький пан-отець села Д. повільним, утомленим кроком і з натугою прямував сїльською дорогою під лїс. Дорога трудна: снїгом завіяна. Він остатними днями падав і падав, неначе сипаний невидимою рукою, і наріс високою білою верствою. Куди не глянути — царство його. За дрібними сїльськими хатами знимались білі могили, наметені вітром, і ночами блестїли проти місяця холодним кришталевим блиском.
Мороз тиснув і пік, і хиба що хто мусїв — виходив із хати.
А старенький пан-отець мусїв.
Двоє ґаздів, оден молодий, а другий старий, вступили до його хати і поставили питаня: „Що з чужим робити, що не знати звідки навіяв ся, убогий подорожний якийсь, і лежить на-пів мертвий на лїсовій дорозї недалеко хати чорної Магдалени?… Слабість збила його з ніг, бо видко,
- ↑ Так називають Русини на Буковинї межу, або границю.
