— Нїчого не казав. Як на помацки умер. І слїду одного, словечком одним по собі не лишив. Гадайте раз!
Жінка аж заспівала з зачудовання. Відтак зітхнула і перехрестила ся. Аж страшно мати такого чоловіка в хатї! — додала заляканим голосом. Най Господь Бог боронить. Я умерлаб зі страху. — Хто знає що се за один був? Що в нього на душі було? по людях ріжне ходить, і добре й лихе. Нї — додала вона живо.
— Я була би таки і в хату не брала. Деж уже так — чужого! з дороги. Раз що з дороги!…
— Ну, — відповів чоловік, — а вона, дивіть, узяла, тай справила йому похорон, тай справила йому поминки… тай на службу за чужу душу дала, тай і попа сама заплатила. Яка бідна — а заплатила. Остатнїй коцик, кажуть, до Жида віднесла, і пан-отцеви за похорон заплатила! — Кажуть, тепер по тім похоронї в її хатї, мов в улию, порожно стало. В неї не було і так багато, а тепер що й було — пішло за умерцем…
— Боже!!…
Мовчанка.
Коли вечером вертали — зустрінула їх недалеко хати чорної Магдалени одна жінка і сама задержала.
— Люде добрі! — сказала, — хоч ви незнайомі, а не минайте, не помоливши ся, Магдалениної хати. Ідїть, вступіт до неї, тай зговоріть отченашом за душу помершу. Магдаленина Настунька вже покійна. В саме полудне сьогодня перенесла ся… Люди поставали, нїби скаменїлі.
— Що ви кажете, жінко?
— Сьогодня в полудне. Ще оногдї… таки з раз по похоронї кинуло її в горячку, а відтак
