Дїтоньки!
Ви на мене не вважаєте, а я вас заєдно бачу. Я остав ся межи вами, як одинокий дуб старезний у молодіму лїску, і бачу всї його вершки, бачу рухи його в бурі, і тонкі зворушеня в погідних хвилях.
Кажу: подвійно бачу вас. — Що перед вами дїєть ся, що з вами дїєть ся, ба, і що позад вас дїєть ся.
Я прикований до крісла довголїтною недугою, і одинокою моєю чинністю є, бачити вас, думати про вас. Про вашу минувшину, теперішність і будуччину. Глядїти на розвій ваш, і на наслїдки вашого розвою.
Ви, сїм синів моїх, — (біблїйне число) і доньки три — що давно увійшли в житє — саме тепер у посерединї житя. Але сїмох із вас я пережив. Тут пережив. Та там, де ми раз усї стрінемо ся, я вас завсїди маю. Тому коли говорю до вас, я маю вас усїх на думцї.
Дїтоньки!
Ви на мене не вважаєте, а я вас заєдно бачу. Правда, від недавна лиш одними своїми
