а став поважним, шляхотним спокійним мужчиною. Доборов ся й хлїба — але се побічна річ. — Менї про твоє психічнє житє розходить ся.
З інструментом під пахою, хотїв ти сьвіт здобути… Звуки музики тобою кермували, великі, сьвяті.
Чим ти хотїв стати в музицї, сину?… Реформатором нашої народньої музики, звернути увагу инших народів на нашу велику вроджену музикальність і богацтво мельодий наших?… Сину!! я скричав би з болю в голос, що по всїй нашій спільній борбі, по всїх моїх надїях от що з тебе стало ся! —
Я тебе бачу, як ти колись молодцем дивиш ся менї в очи, ясно й любо, усьміхаєш ся з очима повних дум і мрій і говориш про „будуччину“, як батько твій говорив. — А тепер повторю лиш свої попередні слова: „Дїтоньки!“ Ви на мене не вважаєте, а я вас заєдно бачу…
Я бачив тебе коли ти перестав мене бачити, а житє живе, що пре і рве до акції, не дає супокою і жене до цїлий, заключень, довершень, тебе поривало. — Ти не мав часу глядїти за мною, але я за тобою глядїв. І бачив. Жінка підійшла до тебе…
Сину! — кілько очей в неї було? Кілько уст?… А голов мала сїм і тїло прекрасне. А ти мав лише двоє очей і слабе тїло мужчини…
Сину мій! ти нїколи голодом і холодом не млїєш. Ти безжурно вступаєш у свою гарну хатину, і око твоє спочиває ласкаво на лискучих від чистоти предметах у хатї — то на часок заспокоюєш потреби своєго тїла — але, сину, ти мій — чому твоя скрипка мовчить? Чому уснула в чорній домовинцї, струни потріскали на нїй, а смичкове волося розвязало ся? Чому стїни дому твойого не чують доброго слова про сусїда твого,
