одна тебе добре знала і знати буде, коли і всї забудуть, який ти був. Мій біль за тобою червоний як кров.
Ти потонув.
Я молюсь за помершу душу твою…
|
|
Доню моя!
Отець і мати казали: не виходь за отсего чоловіка замуж. На нїм смерть своє пятно витиснула і жде лиш свого часу, щоб його з собою взяти.
А ти відповіла рішучо і спокійно:
Нехай би я з ним лиш оден рік жила — а покинути його не покину. Яж його люблю!“
Чудо вложила в своє слово… — Вийшла за нього. Господь був ласкав, що дарував йому пять років житя. Значить — пять разів стілько, як ти сподївала ся. Потім прийшов речинець і смерть ставила ся. Мовчки, без багатьох оповіщень і він пішов із нею.
Менї остав ся в памяти твій божевільний крик, як він покинув тебе. Ти кричала так страшно, що він мусїв тебе ще духом чути; і певно; бо й як-жеж міг би був тебе відвідувати? Ти говорила менї опісля, що заєдно чуєш його поодинокими хвилями в хатї коло себе…
Я тобі кажу: твоя душа збільшила ся з терпіня і тому то чула його.
Чисте й гармонїйне було ваше пожитє і хоч ви на мене не зважали, дїтоньки мої, а я вас заєдно бачив…
До однакового степеня були уми ваші виплекані, до однакового степеня внутрішна краса в вас розвинена — до однакового тону настроєна.
