сьміливість і указують на найтоншу, найдрібнїйшу ноту в душі своїй…
Але може воно й добре так. Може тому й збільшаєть ся душа ваша… Я остав ся як дуб великан у молодім лїсї, і бачу як лїс розвиваєть ся, і в що його вершини розвивають ся.
Дїтоньки! Ви не зважаєте на мене — а я вас заєдно бачу. Ви так собою заняті, що забули слова божі: „Любити ближнього як себе самого“. Ви любите ближнїх лиш через свою особистість. Ваша особистість заслонює вам той широкий горизонт, що його Христос створив любовю своєю…
Дїтоньки!
Я про вас думав, як моя душа до відходу клонила ся.
Кождий, що переходить у вічність, є віщуном…
— — Пасма золотого не губіть за собою… щоб не згубили слїду матері вашої, і батька, і дїда, і прадїда… а будучність ваша не розібєть ся. — Я її бачу в золотих зарисах, імлою покриту, бачу, як ваші душі збільшають ся, і як ви… мов ті дрібні мурашки, доходите до неї…
Я молю ся за ті збільшені душі ваші.
Голубе мій білий!
Ти лїтаєш у зеленім лїсї і місця не маєш. Стрічаєш ся з людьми то тут, то там, а нїде ще не осїв, щоб дати білим крилам відпочинок.
