Але щоб я сказав, що менї тому душа з жалю за тобою вяне, то не скажу. — Лїтаєш — бо сильна; лїтаєш самітна, бо свою самоту собою заповняєш.
Ти наймолодша моя, осталась одна без товариша в житю. — Хто винен?… Нїхто; тобі се було суджене з малку.
Кажуть… нема судьби, все припадкови полишене. Але я тобі кажу, в кого стілько лїт очи отворені, які не одну долю переслїдили в її бігу і розвою — що вона є. Та так і є. В характері істнує.
Ти шукала передовсїм душі подібної собі, і не найшла. Тут і там дотикалась її своєю душею, але в цїлковиту гармонїю зільлятись не могла. Тут лежала доля твоя.
Так як бачу тебе — менї здаєть ся, що своєю душею ти тип будуччини. Не силою ума свого, а почуванєм своїм не сучасна ти.
І виджу дальше.
Від способу почуваня зависить довша або коротша молодість жінки і що колись настане час, в якім та її молодість, ті її „лїта ласки“ стануть нараз самі з себе продовжені. Внутрішня краса душі стає чим раз більше тією властивою потугою (і в любові), що бере верх, яку доси в оковах держали. Негарне чоло дївоче не могло доси до недавна дожидати иньшого від мужчини, як кулї в лоб. А скілько їх є тепер тих негарних, а премудрих головок, що тепер жиють і процвитають на підставі внутрішньої душевної своєї краси і добробиту? А багато жінок — самі вадили і довго не допускали мужчин відкривати душу в жінцї!
Але не се хотїв я сказати. А от що:
Я вже не годен своєю любовю тебе охороняти. Сила зівяла, а чорний ангел жде на мене, і я хочу передати тебе опіцї ближнїх твоїх.
