Братцї мої!
Я передаю вам свою наймолодшу самітну дитину під опіку. Незабудьте отсї слова мої, що я її вам полишаю. Опікуйтесь нею так, щоби вона не відчувала, що остала ся сиротою без батька й матері і в неї товариша нема. Опікуйтесь нею без наруги, без жорстокости сучасної і минувшої безсердечности, що в жінцї шанує лиш одну молодість, а душі не бачить; шануйте її тією любовю, про яку розказав нам сьв. апостол Іван, що вона:
„Терплива, не зависна, не поступає нескромно, що не гороїжить ся, не честилюбива, що не самолюбна, що не огірчаєть ся, не думає про нїчого злого, що не радуєть ся несправедливістю, але тїшить ся правдою. Що зносить усе, вірить усе, надїєть ся всего, терпить усе. Що вона не устає нїколи, наколиби навіть і всї віщування устали…“ — бо й справдї, наколиб ви „все добро своє розложили у ніг її, і дали й тїло своє спалити, а не подали їй любови — то все те не помоглоб вам нїчого…“
В отсї слова складаю я просьбу свою до вас, братцї мої — про опіку над наймолодшою самітною дитиною моєю…
|
Голубе мій білий!
Спинай ся, над чим сила твоя дозваляє тобі.
Не криви душу свою, і не замикай її, щоб остала ся вільною тайною для ближнїх твоїх, бо вічною тайною для них остануть ся закони душі тієї і зворушіня її в широкім змислї слова, і будеш невільницею вузких традицій, що обмежують жизнь твою на однім поли, і односторонною матїрю, як сина здобудеш.
Дїтоньки!