Вона задержала ся перелякано в хатї, і звернула люто і гордо голову через плечі до дверий — хто сьмів саме в тій хвилї приходити?
Я попросила увійти.
Двері отворили ся і увійшла женщина.
Чорно убрана, з темно сповитою поверх шапочки головою, — постава проста — вона!
— Софія Дорошенко — звернула ся лише до мене.
— Дуже нам мило, ви вже були тут?
Так; була і не застала нїкого, але переказала слугою, що прийде. Вона перепрошує, що приходить у тій трохи пізній порі, але в днину дуже занята; бояла ся, що прийшовши скорше, не застала би мене дома, а їй залежало на тім, щоб застати мене… Їй подобають ся кімнати, і коли-б я не мала нїчого проти того, що вона грає… вона лагодить ся до консерваторії… то пристала би на всякі умови, ставлені мною і спровадила би ся зараз завтра або позавтра.
Говорила дуже лагідно, і не ждучи, аж я попрошу її усїсти, відтягнула крісло від стола спокійним, певним рухом і усїла. Сьвітло падало широко, блїдою струєю на її лице. Змарнїле лице з великими смутними очима…
Я звернула ся за Ганною. Чи вона не бачила Ганни?
Здає ся, що нї. Говорила, мов би не бачила її зовсїм, або мов би усувала ся від неї нарочно.
А артистка стояла під коминком, — висока, горда, холодна, роздражнена до крайности, і її великі розгорілі з внутрішнього болю очи, спочивали жадібно на змарнїлім лици дївчини. Нї, не спочивали, шукали лиховісно чогось, щоби знищити вже в другій хвилї відкрите, і відчути полекшу за свій біль, що впив ся в неї… Недобра була в тій хвилї.
