Я просила її остати ся в нас на чай, але вона відказала, вимовляючись, що дома жде на неї робота, коли має позавтра перепроваджувати ся. Говорячи се, сягнула в кишеню і заплатила від разу за три місяцї. Відтак посидїла ще трохи і попращала ся.
Третього дня спровадила ся.
Артистка слїдила з цїкавостию, майже пожираючими очима за кождою її річию, яку вносили в комнату, мов би хотїла відгадати з них характер дївчини, та яким milieu дише все, і чи було варто: „цїлувати ся з нею в уста“.
Але вона не мала багато річий.
Найкрасше, що було в неї, то був її фортепян.
Чорний, з дорогого дерева, прикрашений на краях арабесками з перлової матицї, лискучий мов зеркало.
Коли вносили його, вона сама прийшла за людьми, що привезли його. Сама вибрала місце, де мав стояти, і власною рукою поуставляла склянні підставки, на яких мав стояти.
Коли було вже все в порядку, і ми всї три вечером сидїли при столї, на якім шипів самовар, споглядала вдоволено раз-у-раз за кімнатою, де стояв її улюблений інструмент, і мов міняла ся з ним усьміхом, що помістила його в такім добрім місци…
— Тут високі покої і він буде прекрасно звучати — говорила заєдно. — В нїм знамениїтий резонатор, але він потребує простору, а тод- його лише слухати! Я його знаю… я тут розжию ся!
Комната, де стояв він, була неосьвічена, і її двері стояли нинї цїлком широко отворені…
Стояли широко отворені і з них тхнуло чимсь, закутаним у темноту, незнаним менї цїлком характером. Її очи звертали ся туди мов притя-
