магала, приманюючи звучними барвами, а чутя віддавали ся їй, потопаючи в нїй без жалю…
Артистка сидїла против неї, сперши ся о спинку крісла. Вічно рухливі руки лежали тепер бездїльно на колїнах, а лице поблїдло. Від сильного впливу музики поблїдла, а очима просто осьвічувала ту, що грала. Перший раз бачила я, як над нею запанувала иньша сила, чим її власна, і як вона піддала ся їй.
А граюча сидїла мов статуя, звернена до нас клясичним своїм профілем, не ворухаючи ся тїлом, і лише руки її мелькали по клявіятурі мов білі листки…
Коли перестала грати, Ганнуся кинула ся до неї з одушевленими похвалами.
— Ви вроджена артистка — говорила раз по раз, стискаючи щиро її руку — і я дуже щаслива, що ви опинили ся між нами.
Вона усьміхнула ся і не відповіла нїчого. Мабуть була призвичаєна до подібних слів. За те я не могла й на таке здобути ся. Чула ся такою дрібною і незначною перед нею, що й не находила слів на свою низшість. Уже, що правда, любов великий чоловік, але й музика не менший!
А вона сама ходила така тиха, скромна, відпихала так очевидно всю увагу, що на неї звертала ся, мов прикрий тягар, що суне ся під ноги…
Була дуже мила в обходженю, легка, ледви замітна собою, але мовчалива і дуже поважна.
Усьміх на її устах, що появляв ся лиш рідко, був немов на віки затемнений смутком.
