— З мене нї! — відтяла понуро, мовби я вразила її.
— О певво, що була би! Стілько краси і нїжности…
— Я понищила би всїх своєю любовю, дїти й мужа — сказала тремтячим голосом, спустивши скоро погляд у діл. — Я не з тих, що в міру люблять! — І усьміхнувши ся якимось горесним усьмішком, звела розмову на Ганнусю.
— Вона артистка. Неспокійна, змінчива мов те море, але й гарна мов море. Хто мав би ту силу прикувати її на завсїди до себе!
— І на неї прийде черга — закинула я.
— На неї нїколи не прийде черга. Вона душею артистка, хоч її твори не здобудуть собі може европейської слави. На те нема лїку. Нї чоловік, нї дїти не вилїчать її з того; до того вона гарна, вона є сама краса і шкода би втискати ту артистично закроєну душу у формат пересїчних жіночих душ. Повинна вижити вповнї, якою саме єсть…
Але не привязувала ся до неї, так як до мене…
Говорили нераз цїлими вечерами про ріжні справи; згоджували ся в найважнїйших точках у поглядї на житє, відтак про штуку, лїтературу, про преріжні питаня, але сам спосіб відчуваня дївчини разив, здає ся, ту незвичайно тонко зорґанїзовану натуру… Подеколи, в поодиноких хвилях, відтягала ся від неї, мов би відпихана прочутєм якогось болю, що мав її стрінути від тої сильної натури. Але артистка й не замічала сього. Любина її пристрасно та запевнювала її, що вона просто з неба зісланий ангел, саме для неї зісланий ангел, щоби увіковічнила єго своїм знанєм! А менї говорила, що хоче розпалити своєю душею сей type antique, та вивести його з клясичної рівноваги.
