ся в себе і, сїдаючи десь у тїни, сидїла там мовчки цїлий час.
Одного дня випровадило ся наше vis-a-vis з нашої улицї, і спровадив ся якийсь молодий технїк із жінкою.
По річах, які звозили ся, було видко, що се були люди маючі. Побачивши се, вона страшно змінила ся.
Неописана ненависть відбила ся на її звичайно спокійнім лици, а очи заіскрили ся злобою…
Самим інстиктом відчула я, що причина тому в незнайомих сусїдах, але не мала відваги питати, а вона сама не сказала нїчого. Відвернула ся і приступила до фортепяну. Панувала над собою мов найсильнїйший мужчина.
Відтак заграла.
Був сумерк і вона грала з памяти.
Почала злегка, ґраціозно, немногими тонами якийсь вальс.
Перша часть була весела, зґрабна і елєґантна.
Друга змінила ся.
Почало ся якесь гляданє між звуками, неспокій, розпучливий неспокій! Спиняла ся раз по раз на басових тонах, то низших, то висших, відтак покидала їх і переходила шалено скорою болючою ґамою до висших звуків. Звідси бігла з плачем наново до басів — і знов гляданє, повне розпуки і неспокою… все на ново, і знов ряд звуків у глубину…
Весела гармонїя згубила ся; остав ся сам шалений біль, торгаючий божевільно чутя, перериваний яснїйшими звуками мов хвилевим сьміхом. Грала більше як пів години, відтак урвала